15 лютого
в нашій школі відбувся захід, присвячений 25-річниці виведення з Афганістану обмеженого контингенту колишніх
радянських військ. 
На святі згадали героїв тієї страшної війни, полинули в спогади, які пройшли крізь серця, і дали зрозуміли, що найстрашніше у світі - це
війна. Ми повинні пам'ятати тих, хто її пережив, тих, хто не дожив, не
доспівав, не до кохав.
Пам'ять загиблих вшановали хвилиною мовчання. Схилили голови перед памяттю юного земляка Віталія Русина, який в 19 літ
загинув в Афганістані. Світлій пам’яті Віталія Русина воловецька
поетеса Марія Лакатош присвятила такий вірш
Віталію Русину присвячується
В листах додому він писав:
«Від Вас я, рідні, так далеко…»
В Афгані він від кулі впав –
В Карпатах плакали смереки.
Останній лист… Переплились
Останнії слова крилаті:
«За мене, мамо, не журись,
До зустрічі у рідній хаті»
За що, за що цей біль мені?
За що, так хочеться збагнути,
Він згинув на чужій землі?
Але цього могло не бути!
«Червона зірка» на труні
Не оправдає всю провину,
Бо й досі зойк живе в мені:
«Віталіку! Наш любий сину!»
Ще не відцвівши, в’яне цвіт,
У горі ми, мов серед ночі,
Бо в 19 юних літ
вже світить сонце в мертві очі
Усього дев’ятнадцять літ Учні 11-х класів підготовили презентацію та біографічні дані про афганців-односельчан.
Поділився спогадами про Афганістан, як вічний зиск біди і горя, вчитель фізичного виховання Мирон Павлович Гвоздак. Несучи службу, він виконував обов’язки радіо –
телеграфіста, кулеметника, старшого розвідника. Нагороджений медаллю «За бойові заслуги». Молоді герої, про яких ми
сьогодні розповіли, здійснили подвиг, прославили своє покоління. Своїми вчинками вони вчать нас бути людьми. Бо тільки
людина здатна піднятись над інстинктом самозбереження в ім’я врятування інших.
Ніхто не
забутий,
На попіл ніхто не згорів...
Солдатські портрети
На вишитих крилах пливуть.
І доки є пам’ять людей
І живуть матері,
Доти й сини, спіткнулись об кулі,
Живуть .
| 
